21-го липня, 2004 р. сталася аварiя на залiзнодорожному переїздi. Машина мого брата, Iвана Струка, зiткнулася з поїздом.  Брата, з переломами грудної клiтки, госпiталiзували. З кожною годиною, його стан погiршувався. Оскiльки поломанi ребра проткнули легенi, йому ставало все гiрше. Вiн був непритомний. Дихав за нього апарат. Лiкарi були в безнадiї.

    Це тривало тиждень. До свiдомостi Iван не приходив. Одна надiя була на Бога.

   
Злiва:  о. Порфирiй i д-р Михайло   Зправа:  о. Зiновiй, Олена, Любов Шиптур i д-р Михайло

    Ми запросили отця Порфирiя, який довго молився над хворим, при помочi медалика з Ґарабандалу. Була вже нiч, коли отець вiдiйшов вiд хворого i подав нам надiю.

    Через пiв-години, вийшов до нас лiкар i сповiстив, що коли вiн вiдключив апарат, брат вдихнув декiлька раз. (До того часу, вони неодноразово вiдмикали штучний апарат, але хворий синiв i душився.  А одного разу в нього вже була затримка серця).

    Пiсля вiдвiдин отця Порфирiя й отця Зiновiя, йому ставало все лiпше. Два мiсяцi лiкарi боролися за життя та здоров'я мого брата i вiн вижив. Але вдихнув в нього життя отець Порфирiй, з допомогою медалика iз Ґарабандалу. Всi повiрили в чудо: i ми, рiднi, i лiкарi та медики, якi були свiдками цiєї iсторiї.

    Я, Шиптур Любов, завдячую Господу Богу, п-ву Оленi та Михайловi Рожелюкам i особливо отцю Порфирiю.
 

Любов Шиптур
м. Iвано-Франкiвськ
23. жовтня, 2004 р.