Христинка, Роксоланка, п-i. Леся з Оленою Рожелюк у церквi свв. Петра i Павла
Вперше ми зустрілися з цими чудовими
людьми у церкві в місті Клiвленд, штат Огайо. Там ми побували на Службі
Божій, читали молитву на Вервиці і приклалися до чудодійних медаликів.
В той час ми нічого надзвичайного не відчули, але було почуття надії, що
Мати Божа опікується нами. Твердо вирішили поїхати вдруге при першій можливості.
Тим часом у нашої донечки, Христинки,
поновилися симптоми давнього, на наш погляд уже вилікованого, захворювання
підшлункової залози. Почалися знову часті і бурхливі вивільнення повітря
з шлунку, що є показником неправильного функціонування шлунково-кишкового
тракту. З почуттям розчарованості, ми почали думати про повторний курс
лікування, за допомогою ліків. Незадовго я довідалася, що подружжя Рожелюк,
з медаликами Пречистої Діви Марії, буде в церкві свв. Петра і Павла в місті
Торонто в Канадi. Звичайно, і сумніву не було на рахунок поїздки до Канади.
Ми з Христинкою і Роксоланкою (це моя молодша доня) приготувалися до подорожі
і наступного дня, після чотири годинної поїздки, були біля вище вказаної
церкви.
Після молитви на Вервиці, Служби
Божої з сповіддю та причастям, ми підходили до п. Михайла, або п. Олени,
або їх помічників, щоби вони, приклавши чудодійні медалики, попросили ласки
Божої для оздоровлення наших тіл і душ. Там, вперше, поцiлувавши медалик,
наші діти на кілька хвилин втратили відчуття реального світу. Того разу,
вони нічого не розповідали, бо не усвідомлювали, що з ними сталося. Але
та ж сама надія залишалася.
На наше щастя і на щастя багатьох
віруючих людей, п-во Рожелюк разом зі священиком тієї церкви, о. Петром,
оголосили що оздоровчі місії за допомогою чудодійних медаликів будуть вiдправлятися
в кінці кожного місяця. І наші наміри віддавати шану Богові, просити ласки
Божої і оздоровлюватися через чудодійний медалик, були непохитні. Але обставини
в житті часто не співпадають з нашими бажаннями, тому наступного місяця,
з причини грипу у дітей, ми не мали змоги приїхати. Через два місяці, коли,
дякувати Богу, всі були здорові і готувалися до поїздки в Торонто, я враз
усвідомила, що не пам’ятаю, коли помічала симптоми Христинчиної хвороби.
Я зразу ж покликала Христю і запитала її про це. Вона відповіла, що теж
не пам’ятає, коли вони зникли. Ми дивились одна на одну із здивуванням
і радістю, і наші думки зійшлися – безперечно, це Божа допомога і ласка.
Тепер ми їхали з подвійною надією, а поверталися уже з впевненістю, що
існує надзвичайно велика Сила, котру наш розум не здатний осягнути і дії
котрої ми часто не можемо зрозуміти або пояснити. І власне ця Божа Сила
допомагає нам різними методами знайти дорогу до Вічності і пройти її якомога
легше, витримавши всі випробування на цьому тернистому життєвому шляху.
Підтвердження цьому – наші дівчатка.
Цього разу Христинка, після прикладання медалика з молитвою, відчула, що починає хилитися назад і хотіла себе стримати, та побачила обличчя Матері Божої і почула її слова: “ Не бійся, все буде добре.” І Роксоланка також довго лежала на підлозі, а коли прийшла до свідомості, то розповіла, що бачила Матір Божу у світло-синьому убранні з білою накидкою на голові. Вона з нею розмовляла, але дитина нічого не памятає і не може нам розповісти. Може наступного разу..?
Леся Судик
