10 грудня 2002 р.

Шановні п. Михайло і п. Олена!
 

    Пише до вас листа жителька України Львівської обл. Жидачівського р-ну, село Сидорівка, --  Боднар Наталіа Дмитрівна 1972 р. народження. Християнка, віруюча, ходжу до церкви. Багато я чула притч про чуда Божі, але не усвідомлювала до кінця, поки не переконалася на собі.

    23 вересня, 2002 р. мене різко заболіла спина. Я подумала, що змістився диск зребта, звернулася до невропатолога і мені поставили діагноз: ломбальго-імалгія поперекового відділу зребта із больовим синдром. Захворювання не дуже важке, але дуже неприємне. Я зовсім не могла згинатися, важко було ходити і навіть лежати. Мені назначили лікування в таблетках і ін'єкціях. Сама я за фахом медична сестра, але на собі не люблю переносити ін'єкцій. Після одного дня лікування, змін не було. А тут мені пощастило.

    25 вересня, 2002 р. я поїхала у Франківський катедральний собор Святого Воскресіння, де проводили прийом п. Михайло і п. Олена. Людей було дуже багато. Я ледве стояла на ногах і, чесно кажучи, думала, що краще б я не їхала.

    Там я висповідалася і прийняла Святе Причастя. Після загальної молитви п. Михайла над усіма, я нічого не відчула і була розчарована. Пізніше я пройшла, але вже індивидуальний прийом у п. Олени. (Від ред: У катедрі, після богослуження і промови Олени й Михайла, відбувалася загальна молитва над усіма присутніми. Після цього, кожен хто бажав, підходив особисто до Михайла або до Олени, щоби поцілувати медалик Матері Божої й для індивідуальної молитви.)

    В той час, коли медальйон Матері Божої мені приложили до чола і п. Олена молилася, зі мною відбувалось чудо.

    Я пам'ятаю слова, «Не бійся, Ісус з тобою», і далі ніби сон. Що було зі мною, я не знаю, тільки люди бачили. Я пішла і сіла на крісло, так якби в мене спина не боліла. Пізніше я рухалася, згиналася і не відчувала болей. Але я ще не вірила, поки не приїхала додому. Ранком я встала, вже два дні не приймала ніяких ліків, виконувала всю роботу, як і до захворювання. І тоді я повірила, що дійсно сила Божа може все. Як в народі говорять: молитва залізо ламає.

    Тому я щиро дякую п. Михайлу і п. Олені, які своїми устами через благословіння Господа Бога і Матері Божої допомагають людям. Бо цей дар Божий не кожному дано.

    Я щиро прошу Матір Божу і Ісуса Христа, щоб давав їм ще силу і наснагу допомагати людям. А коли в них буде можливість, то нехай приїжджають до нас на Україну в село Сидорівку і допоможуть людям хворим, так як допомогли мені. Тож молімся всі разом, просім Бога, бо хто стукає, тому відкривають.

Низкий Вам уклін.

10 грудня 2002 р., Україна, Сидорівка
Боднар, Наталіа Д.